Управління охорони здоров'я Кiровоградської мiської ради

Сьогодні країну захищають понад 45 тисяч жінок-військослужбовиць, 4 тисячі з них — у боях нарівні з чоловіками. Ще 13 тисяч українок мають статус учасниць бойових дій.

Жінки рятують життя, мінують та розміновують, керують підрозділами, нищать ворога і повертаються додому ветеранками. Їхній досвід вартий поваги і вони так само потребують нашої підтримки у відновленні.

Зібрали коротку пам’ятку про взаємодію з ветеранками та контакти фондів і організацій, які можуть допомогти психологічно, фізично чи юридично.

Доглядати поранених ветеранів — важка місія, яка зазвичай лягає на плечі рідних та близьких. Вони постійно перебувають поруч із ними у лікарнях, центрах реабілітації чи вдома. Вони беруть на себе догляд, фізичну й психологічну підтримку, а ще — купу бюрократичних питань. Водночас виконують хатні справи, виховують дітей і працюють.

Тривала доглядова праця виснажує фізично й емоційно, тому піклувальники також потребують підтримки. Правозахисний центр для військових та їхніх родин Принцип пригадав, де і яку допомогу можуть отримати рідні ветеранів.

Коли близька людина йде на фронт — це стрес для всієї родини. Страх утрати, постійні тривога і втома — усе це накопичується, виснажує і може призводити до порушень ментального здоровʼя.

Війна змінює всіх, тож після повернення військових додому налагодження стосунків у родині стає випробуванням — у колі близьких ветерани отримують необхідну для відновлення підтримку або ж опиняються в ситуації нерозуміння та взаємних звинувачень.

Родині, яка чекає маму чи тата, сина, дочку або ж брата з війни, варто бути готовою до того, що вони можуть повернутися «іншими». Що рідна людина ще деякий час «воюватиме» і потребуватиме нашого терпіння. Зібрали кілька порад, які допоможуть підготуватися до зустрічі з військовими та полегшать період адаптації.

Кажуть, обличчя, як і очі — дзеркало душі. Проте чи вірно це? Особливо коли йдеться про людину, яка отримала травму.

Перебуваючи в громадських місцях, ми можемо зустрічати людей з травмами обличчя або ж ампутаціями кінцівок. І відчуття страху, сорому, а потім провини та жалю, які іноді виникають всередині нас при цьому, є природними. Аби не фокусуватися на травмі, ми можемо відводити очі чи взагалі уникати контакту. Та це ображає людину, адже така реакція змушує її відчувати себе іншою, ба навіть негідною уваги та спілкування. Це ранить і геть не сприяє адаптації в суспільстві після отримання травми.

Буває, зустрічаємо військових або дізнаємося, що перед нами ветеран чи ветеранка, зринає думка — як подякувати людині за службу так, щоб не бути навʼязливим, не бовкнути зайвого, не образити?

Дякувати можна й треба. Та насамперед важливо пам’ятати про особисті кордони людини, особливості її характеру та проявляти повагу.

 На війні, кажуть ветерани, все чітко і зрозуміло: є свої і вороги, є "чорне" і "біле", є накази і конкретні задачі. У цивільному житті, яке для них іноді починається з чистого аркуша, постійно змінюються події, щось виходить з ладу, ламаються плани, а люди підводять. Це дратує і вибиває з колії, до того ж часто спрацьовує загострене почуття справедливості, яке посилює негативні емоції.

Цивільним важко зрозуміти, через що проходять військові і ветерани, і чому іноді мирне життя для них стає ще більшим випробуванням, ніж бойовий досвід. Чому знайома людина стала такою закритою? Чому агресує, чому відмовляється від допомоги? Ми можемо цього не розуміти, але проявити емпатію — нам під силу.

Навʼязливі думки про щось погане чи обтяжливі спогади — теж привід звернутися до спеціаліста або сімейного лікаря, який пройшов навчання за програмою ВООЗ mhGAP. Особливо, якщо вони виснажують уже тривалий час.

Разом ви зможете з'ясувати, чому тривожні думки виникають, чому не йдуть і як їх позбутися. А за необхідності лікар знайде у базі вузького фахівця.

Також ділимося простою технікою «Сейф», яка може допомогти переключитися. Знайдіть тихе місце, закрийте очі та скористайтеся найнадійнішим сховищем у світі.

Щойно стає відомо про постраждалих через ворожі обстріли, на допомогу поспішають рятувальники, медики, а також психологи, готові надати допомогу тим, хто зазнав гострої реакції на стрес.

Якщо ви прагнете допомогти постраждалому і бачите поруч спеціаліста — кличте на допомогу. Якщо ж саме в цю мить психолога поруч немає, а людина впадає в ступор, плаче, тремтить чи втрачає самоконтроль — знадобляться базові знання першої психологічної допомоги.

Певні прояви гострої реакції на стрес потребують чітких дій. Згадуємо сьогодні, як можна допомогти людині до прибуття спеціаліста.

Підступні ворожі обстріли несуть не лише руйнування та загрозу фізичному здоров’ю, а й сильний стрес, здатний змінювати життя людей, які опинилися в епіцентрі лиха. Щоразу у новинах ми чуємо про потерпілих, які зазнали гострої реакції на стрес. І події цього ранку, на жаль, не виключення.

У сьогоднішньому пості згадуємо, що таке гостра реакція на стрес та які її можливі наслідки.