Управління охорони здоров'я Кiровоградської мiської ради

Ботулізм - це небезпечне харчове отруєння, що виникає при вживанні продуктів, які містять отруйні речовини (токсини), вироблені бактеріями ботулізму. Токсин є одним з найсильніших з усіх відомих отрут, що зустрічається у природі.

Захворювання розвивається при вживанні заражених харчових продуктів рослинного і тваринного походження, які зберігалися в умовах дефіциту кисню без необхідної (достатньої) термічної обробки.

Причиною ботулізму найчастіше стають продукти домашнього консервування м'яса, риби, рідше - овочів. Потенційно небезпечними є усі консервовані продукти, які були погано вимиті, неправильно/недостатньо термічно оброблені, транспортувались або зберігались неналежним чином. Навіть консерви, у яких все гаразд з терміном придатності, виглядом і смаком, можуть бути зараженими: ботулізм не можна визначити за кольором або смаком, мікроорганізм, який спричиняє хворобу, не псує продукти.

З метою здійснення профілактичних заходів серед населення Кропивницьке районне управління Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області вкотре попереджає про небезпеку отруєння грибами.

Отруєння грибами є найбільш важким харчовим отруєнням. Тяжкість отруєння грибами обумовлюється тим, що вони містять отруйні сполуки, що вибірково діють на внутрішні органи системи людини, вражаючи шлунково-кишковий тракт, центральну нервову систему, серцево-судинну систему, печінку та нирки. Ознаки отруєння грибами можуть проявитися як через 30 хв. після споживання, так і протягом кількох днів. Оскільки гриби є «важкою» їжею, не рекомендується вживати страви з грибів особам, які страждають захворюваннями шлунково-кишкового тракту, бо це може викликати загострення, людям похилого віку, дітям, вагітним бажано виключити гриби з раціону харчування.

Усвідомити, що психіка похитнулася, і вказати на це самому собі буває доволі складно. Та все ж ми помічаємо власну розгубленість чи бажання кричати й трощити все навколо через якусь дрібницю. Ми розуміємо, що щось не так, бо ми — дорослі.

Тепер уявіть дитину, яка отримує той самий спектр емоцій, але не розуміє, що це і що з цим робити. Вона нервує, дратується, погано спить, втрачає апетит, а батьки нерідко списують це на чергову вікову кризу або невиспаність. Та зволікати не варто.

Педіатриня Юлія Крушельницька радить пильнувати малечу щодня і щогодини, адже симптоми, на які треба звернути увагу, дуже прості. Це не говорить, що за перших сліз треба бити на сполох — з легкою застудою ніхто не кладе дитину в лікарню, але й пневмонію чаєм вдома не лікують. Так само і з ментальним здоров’ям: іноді можуть допомогти тато з мамою, а іноді — лише спеціалісти.

Сором, відчуття провини, самотності, неспроможності — це можливі наслідки тривалого стресу. Початок навчального року може посилювати ці стани, і зараз діти особливо потребуватимуть нашої підтримки.

Психологиня Світлана Ройз радить насамперед створити для дітей простір безпеки та близькості поруч із дорослими. Турбуватися про їхню самооцінку, емоційний стан і бути готовими повсякчас підтримати.

Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу?

Важливо пам’ятати, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. А фізіологічний стан, в якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично людина тривалий час була на межі життя і смерті, а це вплинуло на її свідомість і на те, яким вона бачить світ довкола. Знадобиться певний час, аби минули надмірне збудження, тривожність та підсвідоме очікування небезпеки.

Зустрічаємо молодих, вродливих хлопців і дівчат, а потім помічаємо, що хтось із них втратив ногу чи руку, а дехто й обидві кінцівки. У голові зринає вихор запитань: як поводитися? відвести погляд чи дивитися в очі? як не бовкнути зайвого? може, варто сказати «співчуваю»?

Видихніть і згадайте два головних правила спілкування з людьми, які пережили ампутацію: гідність і взаємоповага.

Дотримуйтеся їх. Вони приберуть перший бар’єр у розмові. Як діяти далі — розповіли самі ж ветерани, які завітали на цьогорічний Кураж (спойлер: нічого надзвичайного, адже перед вами — такі самі люди).