Управління охорони здоров'я Кiровоградської мiської ради

Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу?

Важливо пам’ятати, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. А фізіологічний стан, в якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично людина тривалий час була на межі життя і смерті, а це вплинуло на її свідомість і на те, яким вона бачить світ довкола. Знадобиться певний час, аби минули надмірне збудження, тривожність та підсвідоме очікування небезпеки.

Зустрічаємо молодих, вродливих хлопців і дівчат, а потім помічаємо, що хтось із них втратив ногу чи руку, а дехто й обидві кінцівки. У голові зринає вихор запитань: як поводитися? відвести погляд чи дивитися в очі? як не бовкнути зайвого? може, варто сказати «співчуваю»?

Видихніть і згадайте два головних правила спілкування з людьми, які пережили ампутацію: гідність і взаємоповага.

Дотримуйтеся їх. Вони приберуть перший бар’єр у розмові. Як діяти далі — розповіли самі ж ветерани, які завітали на цьогорічний Кураж (спойлер: нічого надзвичайного, адже перед вами — такі самі люди).

«Увага! Повітряна тривога!» Раптовий звук сирени щоразу змушує здригатися. Здавалося б, ми вже знаємо, що це, і як треба діяти, але ніби підвисаємо і нічого не можемо з собою зробити — ці кілька секунд треба пережити. Для дітей все значно складніше.

За словами педіатрині Юлії Крушельницької, у малюків все частіше проявляється страх раптової небезпеки — шуму, вибухів, сирени. Зустрічаються випадки, коли діти ховаються під ліжко чи у шафу. Як зарадити в такій ситуації?

Важливо пам’ятати, що діти дуже емпатичні, вони вбирають емоції та поводяться так само, як батьки. Тож аби знизити рівень тривоги у дитини:

навчіться зберігати спокій;

Якщо людина дезорієнтована, не може назвати своє ім’я чи місце перебування, погрожує нашкодити собі чи іншим, плаче або кричить — це можуть буть ознаки сильного стресу. Щоб зарадити у такій ситуації, насамперед переконайтеся, що вам і співрозмовнику нічого не загрожує. Зберігайте спокій, представтесь і скажіть, що бажаєте допомогти.

Що варто пам’ятати, якщо людина йде на контакт:

іноді їй просто треба виговоритися;

їй важливо усвідомити, що її почули і зрозуміли;

важливі не тільки ваші слова під час розмови, а й мова тіла.

Недарма панічна атака зветься саме атакою. Ось людина спілкується, посміхається, а вже наступної миті її охоплює несамовитий страх: світ навколо ніби тікає з-під ніг, у грудях шалено гупає серце — здається, вона от-от помре.

Зазвичай панічні атаки виникають без реальної небезпеки — як наслідок тривалого стресу й втоми. Потужний вияв тривоги захоплює всі наші відчуття та на певний проміжок часу стирає зв’язок із реальністю — звідси почуття приреченості, втрата самоконтролю.

Найкраща протидія панічній атаці — «заземлення», повернення до реальності та усвідомлення цілковитої безпеки.

Ділимось технікою від МОЗ, що допоможе опанувати гостру раптову тривогу — свою чи людини поряд.