Управління охорони здоров'я Кiровоградської мiської ради

З чого почати пошуки психолога? З двох речей. Перша — усвідомлення того, що психолог — не чарівник, і питання, які ви маєте до нього, не зникнуть за помахом палички. Робота з терапевтом — це насамперед робота над собою, яка вимагатиме часу та зусиль.

Друга важлива річ — розуміння, який саме спеціаліст вам потрібен:

·сімейний психолог допоможе розплутати складні стосунки в родині, з’ясувати, чому виникають конфлікти з коханою людиною;

·дитячий або підлітковий — виявить проблеми дитини, допоможе пройти перехідний період дорослішання, налагодити стосунки з однолітками тощо;

·особистий психолог допоможе здолати ваші страхи й хвилювання, знайде причини їхнього виникнення, навчить приймати й проживати емоції.

Якщо навпроти обох пунктів можемо впевнено поставити, час вирушати на пошуки «свого фахівця». Порадами, де шукати та на що звернути увагу, ділиться «Фонд Маша»

Усвідомити, що психіка похитнулася, і вказати на це самому собі буває доволі складно. Та все ж ми помічаємо власну розгубленість чи бажання кричати й трощити все навколо через якусь дрібницю. Ми розуміємо, що щось не так, бо ми — дорослі.

Тепер уявіть дитину, яка отримує той самий спектр емоцій, але не розуміє, що це і що з цим робити. Вона нервує, дратується, погано спить, втрачає апетит, а батьки нерідко списують це на чергову вікову кризу або невиспаність. Та зволікати не варто.

Педіатриня Юлія Крушельницька радить пильнувати малечу щодня і щогодини, адже симптоми, на які треба звернути увагу, дуже прості. Це не говорить, що за перших сліз треба бити на сполох — з легкою застудою ніхто не кладе дитину в лікарню, але й пневмонію чаєм вдома не лікують. Так само і з ментальним здоров’ям: іноді можуть допомогти тато з мамою, а іноді — лише спеціалісти.

Сором, відчуття провини, самотності, неспроможності — це можливі наслідки тривалого стресу. Початок навчального року може посилювати ці стани, і зараз діти особливо потребуватимуть нашої підтримки.

Психологиня Світлана Ройз радить насамперед створити для дітей простір безпеки та близькості поруч із дорослими. Турбуватися про їхню самооцінку, емоційний стан і бути готовими повсякчас підтримати.

Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу?

Важливо пам’ятати, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. А фізіологічний стан, в якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично людина тривалий час була на межі життя і смерті, а це вплинуло на її свідомість і на те, яким вона бачить світ довкола. Знадобиться певний час, аби минули надмірне збудження, тривожність та підсвідоме очікування небезпеки.

Зустрічаємо молодих, вродливих хлопців і дівчат, а потім помічаємо, що хтось із них втратив ногу чи руку, а дехто й обидві кінцівки. У голові зринає вихор запитань: як поводитися? відвести погляд чи дивитися в очі? як не бовкнути зайвого? може, варто сказати «співчуваю»?

Видихніть і згадайте два головних правила спілкування з людьми, які пережили ампутацію: гідність і взаємоповага.

Дотримуйтеся їх. Вони приберуть перший бар’єр у розмові. Як діяти далі — розповіли самі ж ветерани, які завітали на цьогорічний Кураж (спойлер: нічого надзвичайного, адже перед вами — такі самі люди).

«Увага! Повітряна тривога!» Раптовий звук сирени щоразу змушує здригатися. Здавалося б, ми вже знаємо, що це, і як треба діяти, але ніби підвисаємо і нічого не можемо з собою зробити — ці кілька секунд треба пережити. Для дітей все значно складніше.

За словами педіатрині Юлії Крушельницької, у малюків все частіше проявляється страх раптової небезпеки — шуму, вибухів, сирени. Зустрічаються випадки, коли діти ховаються під ліжко чи у шафу. Як зарадити в такій ситуації?

Важливо пам’ятати, що діти дуже емпатичні, вони вбирають емоції та поводяться так само, як батьки. Тож аби знизити рівень тривоги у дитини:

навчіться зберігати спокій;

Якщо людина дезорієнтована, не може назвати своє ім’я чи місце перебування, погрожує нашкодити собі чи іншим, плаче або кричить — це можуть буть ознаки сильного стресу. Щоб зарадити у такій ситуації, насамперед переконайтеся, що вам і співрозмовнику нічого не загрожує. Зберігайте спокій, представтесь і скажіть, що бажаєте допомогти.

Що варто пам’ятати, якщо людина йде на контакт:

іноді їй просто треба виговоритися;

їй важливо усвідомити, що її почули і зрозуміли;

важливі не тільки ваші слова під час розмови, а й мова тіла.

Недарма панічна атака зветься саме атакою. Ось людина спілкується, посміхається, а вже наступної миті її охоплює несамовитий страх: світ навколо ніби тікає з-під ніг, у грудях шалено гупає серце — здається, вона от-от помре.

Зазвичай панічні атаки виникають без реальної небезпеки — як наслідок тривалого стресу й втоми. Потужний вияв тривоги захоплює всі наші відчуття та на певний проміжок часу стирає зв’язок із реальністю — звідси почуття приреченості, втрата самоконтролю.

Найкраща протидія панічній атаці — «заземлення», повернення до реальності та усвідомлення цілковитої безпеки.

Ділимось технікою від МОЗ, що допоможе опанувати гостру раптову тривогу — свою чи людини поряд.