Управління охорони здоров'я Кiровоградської мiської ради

Ваша самоцінність не залежить від думки інших. А соромитися свого «Я» через можливість комусь не сподобатися – не має сенсу. Навіть якщо всі довкола кажуть «не виділяйся». Навіть якщо ці слова лунають із вуст рідних. Не всі установки від батьків та родичів, що закладаються нам із дитинства, є правильними.

У будь-якій ситуації – насамперед прислухайтеся до себе та власних потреб.

Більше про фрази, які ми чули від дорослих у дитинстві, і які виявилися хибними, читайте у дописі. Зібрали його разом із благодійним фондом Сильні

І дітям, і дорослим важливі похвала та підтримка. Але від звичайного «молодець» може розвинутися певна залежність, або з часом дитина сприйматиме цю похвалу як нещиру.

Зібрали кілька правил, які допоможуть підтримати та заохотити дитину.

Тримайте також кілька ідей, чим замінити слово «молодець»:

Круто!

Супер!

Дай п'ять!

Гарна робота!

Ти так старався і у тебе все вийшло

Я знала, що ти впораєшся

Це було непросто, але ти впоралася

Ти так швидко вчишся

Ти все врахувала!

Так тримати!

Ти все зробив майстерно

Сердечно радий за тебе

Я завжди вірю в тебе

У партнерстві з UNICEF Ukraine

В умовах тривалого стресу і дорослим, і дітям властиве когнітивне виснаження — стан «психічної втоми», коли розумової роботи і відповідальності забагато, а відпочинку, сну та можливості розслабитися бракує.

Психологиня Світлана Ройз розповіла, які наслідки має когнітивне виснаження, і як вберегти від нього себе та дитину

У партнерстві з UNICEF Ukraine

У будь-який час дня або ночі можуть залунати повітряна тривога, робота ППО чи звуки вибухів. Існує хибна думка, що дітям не потрібно пояснювати, що відбувається, а достатньо просто їх відволікти та сказати «не бійся». Насправді дітям важливі і пояснення, і підтримка дорослих.

Аби підтримати дитину та допомогти їй впоратися зі страхом вибухів, дитяча психологиня Світлана Ройз радить діяти за певним алгоритмом. Про це у сьогоднішньому пості.

У партнерстві з UNICEF Ukraine

Коли після місяців сильного стресу поглинає тривога, вирують чи навпаки завмирають емоції, далеко не кожен готовий звернутися до фахівця з ментального здоров’я. Через стигму та хибні уявлення, «невидимі поранення» забирають сили навіть у найстійкіших.

Ветерани, психологи та волонтери, які цього року долучилися до лекторіїв Куражу, розповіли, що таке «невидимі поранення» та як підтримати військових.

До цього посту ми також додали контакти фондів та організацій, які надають психологічну підтримку військовим, їхнім рідним та постраждалим від війни. Не зволікайте, якщо вам чи близькій людині необхідна допомога.

Іноді ви пишете, що хотіли б обговорити свій стан зі спеціалістом, та від слів «психолог», «психіатр» чи «психотерапевт» у вас мурахи по шкірі. Глухий кут.

По-перше, не варто цього соромитися. Це говорить лише про відсутність досвіду, через що проходить кожен. По-друге, це точно не причина ігнорувати тривожні сигнали організму. Є простіший вихід: зверніться до сімейного лікаря. Так, того самого, який виписує вам ліки від застуди чи довідку в басейн.

Чим саме може допомогти «сімейний» та де шукати лікаря, якщо ваш не має відповідної кваліфікації, розповіла голова Національної служби здоров'я України (НСЗУ) Наталя Гусак.

В умовах війни маємо особливо дбати про дитячу психіку. Неважливо, що саме пережила дитина: евакуацію, постріли чи звуки сирен — усе це для неї може стати травматичним досвідом. Дистанційне навчання чи новий колектив — речі, які раніше здавалися нормою, зараз мають неабиякий вплив.

За словами психотерапевтки Вікторії Горбунової, фахівці умовно ділять такий досвіт на дві категорії — на травми з великої «Т» і травми з малої «т». Одні здаються більш серйозними, інші — простішими. Але усі можуть відбиватися на майбутньому людини. Коли вже роки потому вона згадуватиме ті чи інші події дитинства, мозок може повертати відчуття тіла та настрій з конкретної ситуації.

Людина, яка переживає обстріл рідної домівки, зазнає сильного стресу, і не завжди помічає, як опиняється на вулиці босоніж чи без речей першої необхідності. Справа рятувальників — відвести постраждалих на безпечну відстань, переконатися, що ніхто не опинився під завалами. А от перші слова підтримки, склянка води чи теплий одяг будуть доречними (а подекуди й рятівними) навіть від незнайомців. Варто лише пам’ятати кілька простих порад, якими ділиться психологиня Тетяна Єрмолаєва.

«Чому він загинув, а я живий?»

Коли людина втрачає когось із близьких або ж опиняється у ситуації, яка загрожує життю, і стає свідком смерті інших, у неї може сформуватися синдром вцілілого. Вона знецінює власний негативний досвід, відчуває сором та провину, позаяк вважає, що не доклала зусиль, аби врятувати життя.

Синдром вцілілого може бути частиною посттравматичного стресового розладу (ПТСР), та значно частіше причиною є стрес і глибокі переживання. І найбільш дієвою допомогою, як не дивно, є прості слова й турбота близьких.

Ось кілька порад від психологині Тетяни Єрмолаєвої. Повну розмову зі спеціалісткою шукайте на YouTube-каналі ГО «Безбар’єрність».