Управління охорони здоров'я Кiровоградської мiської ради

Якщо комунікація з деякими людьми здається тобі нестерпною і виснажливою, то, може, тобі не здається? Можливо, ти маєш справу з людиною з токсичною поведінкою.

Часто люди можуть поводитися токсично через виховання чи життєвий досвід і не знають здорових способів боротьби з власним стресом. Саме тому, щоб відновити рівновагу та нормалізувати власний емоційний стан, вони намагаються вилити негатив на людей із власного оточення, чим можуть їх ранити.

То що робити? Як комунікувати з такою людиною? Ось кілька стратегій:

не мовчати, якщо поведінка цієї людини неприємна тобі, адже відповідальність за наші кордони лежить насамперед на нас;

установити жорсткіші межі;

контролювати реакції та дії у відповідь на вчинки таких людей;

зосередитися на собі та власних цінностях.

У випадках, коли такі підходи не працюють, спробуй звернутися за допомогою до фахівця з психічного здоров’я. Або відпусти таку людину та припини спілкування взагалі.

Постійно переймаючись і годинами сперечаючись про переїзд, ти можеш тільки погіршити свій моральний стан і стосунки з близькими людьми, що перебувають поблизу лінії бойових дій.

Про те, як налагодити спілкування і підтримати їх (та не нашкодити собі), розповіли в каруселі.

«Просто розслабся та не хвилюйся так!»

Ці слова точно не допоможуть тобі заспокоїтися, коли підкрадається сезон іспитів.

Краще скористайся базовими порадами для турботи про себе з нашої каруселі.

Перевірено: прості речі працюють найефективніше.

А поки ти вчишся і піклуєшся про себе, ми шукаємо способи, як інтегрувати компонент ментального здоров’я в систему освіти. Тому недавно взяли участь у спільному заході з освітянами — у співпраці з Міністерством освіти і науки України та Координаційним центром КМУ / Mental Health UA.

Більше про івент читай на сторінці Координаційного центру у Facebook

У День вишиванки хочемо нагадати, наскільки важливо мати відчуття спільності та підтримки у складні моменти. Нехай вишиванка буде символом наших сили, єдності й незламності!

Публікувати чи не публікувати відео з відпочинку А фото сніданку, одразу після нічного обстрілу.

Добре, якщо ти ставиш собі ці запитання. І ось чому: наша відкритість у соцмережах під час війни має значення більше, ніж будь-коли. Часто вона може бути корисною та опорною для інших.

А як ти думаєш, що доречно і не дуже публікувати сьогодні в соцмережах?

Джерело: Ти як?

Сьогодні країну захищають понад 45 тисяч жінок-військослужбовиць, 4 тисячі з них — у боях нарівні з чоловіками. Ще 13 тисяч українок мають статус учасниць бойових дій.

Жінки рятують життя, мінують та розміновують, керують підрозділами, нищать ворога і повертаються додому ветеранками. Їхній досвід вартий поваги і вони так само потребують нашої підтримки у відновленні.

Зібрали коротку пам’ятку про взаємодію з ветеранками та контакти фондів і організацій, які можуть допомогти психологічно, фізично чи юридично.

Доглядати поранених ветеранів — важка місія, яка зазвичай лягає на плечі рідних та близьких. Вони постійно перебувають поруч із ними у лікарнях, центрах реабілітації чи вдома. Вони беруть на себе догляд, фізичну й психологічну підтримку, а ще — купу бюрократичних питань. Водночас виконують хатні справи, виховують дітей і працюють.

Тривала доглядова праця виснажує фізично й емоційно, тому піклувальники також потребують підтримки. Правозахисний центр для військових та їхніх родин Принцип пригадав, де і яку допомогу можуть отримати рідні ветеранів.

Коли близька людина йде на фронт — це стрес для всієї родини. Страх утрати, постійні тривога і втома — усе це накопичується, виснажує і може призводити до порушень ментального здоровʼя.

Війна змінює всіх, тож після повернення військових додому налагодження стосунків у родині стає випробуванням — у колі близьких ветерани отримують необхідну для відновлення підтримку або ж опиняються в ситуації нерозуміння та взаємних звинувачень.

Родині, яка чекає маму чи тата, сина, дочку або ж брата з війни, варто бути готовою до того, що вони можуть повернутися «іншими». Що рідна людина ще деякий час «воюватиме» і потребуватиме нашого терпіння. Зібрали кілька порад, які допоможуть підготуватися до зустрічі з військовими та полегшать період адаптації.

Кажуть, обличчя, як і очі — дзеркало душі. Проте чи вірно це? Особливо коли йдеться про людину, яка отримала травму.

Перебуваючи в громадських місцях, ми можемо зустрічати людей з травмами обличчя або ж ампутаціями кінцівок. І відчуття страху, сорому, а потім провини та жалю, які іноді виникають всередині нас при цьому, є природними. Аби не фокусуватися на травмі, ми можемо відводити очі чи взагалі уникати контакту. Та це ображає людину, адже така реакція змушує її відчувати себе іншою, ба навіть негідною уваги та спілкування. Це ранить і геть не сприяє адаптації в суспільстві після отримання травми.